Пригоди червоного автомобільчика
Йшов дощ. Майже повністю закопаний у пісок, маленький червоний автомобільчик лежав і згадував своє минуле.
Народився він на іграшковій фабриці, що розташована недалеко від міста. Зовсім новенький і гордий собою, автомобільчик мріяв про веселе життя, найліпшого друга, який буде з ним гратись і про цікаві ігри, які вони вдвох вигадуватимуть.
Потім він опинився у дуже красивій коробці і з іншими іграшками поїхав до магазину.
– Скільки тут дітей! — Одночасно зрадів і здивувався автомобільчик,– мене, напевно, одразу оберуть.
Прозора коробка дозволяла йому бачити все, що діється у магазині. Ось дівчинка підійшла зовсім близько до нього, навіть кинула на нього зацікавлений погляд і... обрала ведмедика, що сидів поруч. Ось підійшла інша дівчинка з великим блакитним бантом у волоссі. Довго роздивлялась полиці з іграшками і вибрала собі ляльку саме з таким бантом, як у неї. А потім в магазин зайшов хлопчик. Одяг на ньому був зовсім старий. Хлопчик одразу помітив автомобільчик і подивився на нього такими очима, що той одразу зрозумів – саме цей хлопчик і є його майбутній найліпший друг. Перед очима автомобільчика вже почали пропливати їхні майбутні ігри і подорожі, як раптом хлопчик опустив очі і вийшов з магазину. Одразу за ним у магазин зайшла дівчинка, поряд з нею йшов кремезний чоловік, напевно її батько. Дівчинка була худенька, висока і мала дуже в‘їдливий погляд. Швидко пробігши поглядом по полицях, вона зупинила його на червоному автомобілі. Мовчки показавши на нього пальцем, дівчинка відійшла у бік. Її батько трохи поміркував, заплатив у касу гроші і вони вийшли на вулицю.
Сидячі у коробці, загорнутій у яскравий папір, автомобільчик не міг нічого бачити, але він все чув і відчував. Стукнули дверці машини, почувся гул мотора, потім припинився, знову стукнули дверці, скрипнули вхідні двері будинку і настала тиша.
Дівчинка, ім‘я якої було Галина, не поспішала відкривати коробку і знайомитись з новим другом. Спочатку вона поснідала, потім зробила уроки, а вже потім зустрілась з автомобільчиком. Вона обережно дістала його із коробки, добре роздивилась і... поставила на полицю до серванту.
– І це все? — Здивовано крикнув автомобільчик.—Це ми вже погрались?
– Так, це все. — Почувся позаду чийсь голос.
Автомобіль озирнувся і побачив, що на прозорій полиці окрім нього стоїть ще приблизно двадцять автомобілів різних моделей.
– Що ми тут робимо?—Запитав автомобільчик.
– Ми – колекція! — З гордістю відповів йому старенький Фольксваген.
– Що таке колекція? — Здивувався наш автомобільчик.
– Все почалося з мене. — Відповів Фольксваген. — Я перший автомобіль Галини. Вона була ще зовсім маленькою, коли у неї з‘явився я. Галинка тоді дуже зраділа і весь час зі мною гралась і, зрозуміло, зламала. Тоді її батько склеїв мене клеєм і сказав, що мною більше не можна гратись, можна тільки дивитись. Відтоді Галина машинками не грає. Спочатку боялась зламати, а потім їй сподобалось скуповувати автомобілі і зберігати їх у ідеальному стані, дивитись на них, іноді показувати своїм друзям, не дозволяючи брати до рук.
– Ну досить! — Вигукнув чорний Джип. — Ми твої казки чули вже сто разів. Нехай новенький Червоний розповість!
– Та я нічого не знаю.—Відповів той.
– Згадай. — Наполягав на своєму Джип.
І тоді автомобільчик згадав хлопчика в старому одязі і розповів про їхню зустріч.
– В нього просто не було грошей. — Сказав замрійливо Запорожець. — Бідна дитина тільки мріє, а купити нічого не може.
– А я мріяв саме про такого друга, з такими очима. В цих очах мрії і пригоди, цікаві ігри і співчуття.
– Ти тепер частина колекції і пишайся цим. — Проскрипів старий Фольксваген.
– Не хочу бути колекцією! Це нецікаво і від цього сумно!
Саме в цей час двері кімнати тихенько відчинились. У кімнату зазирнуло зацікавлене обличчя зовсім маленького хлопчика. Він підбіг до серванту схопив червоний автомобільчик і побіг у свою кімнату.
– Упс! Ми зовсім забули розповісти йому про молодшого брата Галини, Васька.— Зітхнув Джип.
– Та нічого. — Сказав Запорожець. — Червоний хотів пригод? Так тепер вони у нього будуть.
Васько поклав автомобіль під свою подушку, а в ранці взяв із собою на прогулянку.
У пісочниці було багато дітей і іграшок. Васько спочатку грався, тепер вже своїм, автомобілем, а потім потягнувся до відерця подруги Даринки. Автомобіль залишився один. Потім на нього хтось наступив, майже повністю зануривши у пісок. Матуся покликала Васька додому обідати і той побіг, зовсім забувши про свого нового друга.
Галина помітила відсутність новенької модельки і відмітила про себе, що шафу потрібно зачиняти на ключ. Потім посварила Васька і витягнула з батька обіцянку, що той купить їй саме таку машинку пізніше.
Йшов дощ. Автомобільчик незрозумілого кольору, майже повністю закопаний у пісок, лежав і згадував своє минуле. Як раптом, хтось обережно заліз у пісочник і почав щось ліпити із піску. Потім чиясь рука зачепила його і витягла на Світ Божий. Його обтрусили і автомобільчик червоного кольору побачив саме того бідного хлопчика, який так йому сподобався. Хлопчик поцілував іграшку і міцно притис її до себе.
З цієї миті у автомобільчика почалось веселе і щасливе життя, про яке він так мріяв.
Ольга Лапушена
мал. А. Лапушен
